Законодавством не передбачено єдиної норми тривалості робочого часу. Норма робочого часу працівників може бути різною залежно від багатьох чинників: тривалості робочого тижня, тривалості робочого дня, коли встановлені вихідні тощо. Тому норму робочого часу роботодавці повинні розраховувати самостійно виходячи з режиму роботи, запровадженого на підприємстві, з дотриманням вимог ст.ст. 50–53, 67 і 73 КЗпП.

Саме на це звертало увагу Мінсоцполітики у листі від 19.10.2017 р. № 224/0/103-17/214, коли вперше повідомило, що видавати такий лист із нормою робочого часу на 2018 рік не планувалося. І так сталося, на 2018 рік не було офіційного листа міністерства із розрахунком норм тривалості робочого часу на 2018 рік.

У Департаменті заробітної плати та умов праці Міністерства соціальної політики України розглянуто питання щодо перенесення або продовження щорічної відпустки на інший період.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі — Закон № 504) черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників.

Постановою Правління Фонду соціального страхування України «Про затвердження Положення про комісію (уповноваженого) із страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності» від 19 липня 2018 року № 13 затверджено Положення про комісію (уповноваженого) із страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (далі — Положення). Ця постанова набуває чинності з моменту її оприлюднення.

Визнано такою, що втратила чинність, постанову правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності 5 «Про затвердження Положення про комісію (уповноваженого) із соціального страхування підприємства, установи, організації» від 23 червня 2008 року № 25.

Як визначити кількість днів щорічної основної відпустки, які підлягають компенсації при звільненні працівникові, який працював на умовах неповного робочого дня?

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах із підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Відповідно до статті 7 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі – Закон), щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, надаються працівникам, зайнятим на роботах, пов’язаних із негативним впливом на здоров’я шкідливих виробничих факторів, та за Списком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Віднесення робіт до категорії з важкими та шкідливими умовами праці можливе тільки на підставі результатів атестації робочих місць за умовами праці, проведеної відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 „Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці”.