Свято День вихователя і дошкільного працівника в Україні відзначають в останню неділю вересня.
Професія вихователя і всіх працівників дошкільних установ вимагає від більшості глибокої самовіддачі, величезного терпіння і нескінченної любові до своєї справи. Виховання наших дітей на початку їхнього життєвого шляху - не просте завдання, але від його успішного вирішення залежить майже все наше майбутнє. Дитячий садок для малюків не дарма вважають першою школою життя.

Зазвичай працівник має право звільнитись за власним бажанням не пояснюючи причини, подавши за 2 тижні письмову заяву. Але є випадки, коли можна звільнитись за власним бажанням раніше, вказавши в заяві дату звільнення та поважні причини, які визначені ч. 2 ст. 38 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП) та ст. 4 Закону України від 15.03.2022 № 2136-ІХ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Звільнення за власним бажанням: підстава та заява

Однією з поважних причин для звільнення за власним бажанням є порушення підприємством трудових прав працівника.
Відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП працівник має право у визначений ним строк звільнитись за власним бажанням, якщо:
роботодавець не виконує законодавство про працю, умов колективного чи трудового договору,
чинив мобінг стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення.

Крім того, працівник має право на отримання вихідної допомоги в розмірі не менше тримісячного середнього заробітку на підставі ст. 44 КЗпП.
Отже, якщо є реальні порушення трудового законодавства відносно працівника, і останній має бажання звільнитись з роботи, то працівник має написати та подати до роботодавця заяву про звільнення за власним бажанням, в якій обов’язково вказати:

причину (наприклад несвоєчасна виплата заробітної плати, або видання безпідставного наказу про призупинення дії трудового договору);

дату звільнення;

норму закону – ч. 3 ст. 38 КЗпП.

Уряд схвалив проект Державного бюджету України на 2025 рік, який буде передано на розгляд Верховної Ради України.

Доходи загального фонду держбюджету наступного року (без урахування офіційних трансфертів і грантів) передбачені на рівні 2007,4 млрд грн; видатки загального фонду державного бюджету становлять 3643,6 млрд грн.

Фінансовий ресурс на сектор безпеки та оборони у 2025 році зросте до 2223 млрд грн, що становить 26,3% від прогнозованого ВВП країни. Передбачені видатки включають грошове, речове та продовольче забезпечення військових, придбання озброєння, військової техніки та підтримку оборонно-промислового комплексу.

Забезпечення соціального захисту також залишається важливим пріоритетом.
На освіту заплановано 169,3 млрд грн, що включає виплату заробітної плати вчителям, гранти на здобуття вищої освіти, забезпечення підручниками та здорове харчування учнів.

Соціальні стандарти, зокрема мінімальна заробітна плата та прожитковий мінімум, залишаються на рівні грудня 2024 року.

Перед першим вересня наш очільник міністерства із сумом заявив, що в Україні не вистачає вчителів, залишається низькою престижність праці педагога. Цій сумній заяві передувала його ж констатація факту неможливості підвищення заробітних плат вчителям у зв’язку з війною, економічними негараздами.

На перший погляд ці заяви носять об’єктивний характер і демонструють реальний стан справ. Проте в освітянському середовищі одразу ж згадали про мізерну плату молодого вчителя в 8 тисяч гривень на місяць, середню зарплату в освіті 12 тисяч гривень на місяць, порівнюючи із зарплатами членів наглядових рад державних монополій, які не в поту ходять, зарплати і пенсії суддів, депутатів, які в десятки разів перевищують зарплати вчителів. Нагадаю і про ставки доцента, кандидата наук в 12100 гривень на місяць, професора в 12900 гривень на місяць. Бурхливе обговорення в соцмережах продемонструвало – ситий голодного не зрозуміє.
Хочу подивитись на ці проблеми з іншої точки зору. Якось так сталося, що серед 11 мільйонів працюючих в Україні найбідніша когорта – освітяни. Хоч їх і не так багато, всього в 12,9 тисяч школах працює 430 тисяч педагогів. Ця сумна традиція існувала, на жаль, і до війни. І лише в 2005-2008 роках за часів президента Ющенка цю сумну закономірність вдалося дещо порушити. Тоді запрацювала ст.57 Закону «Про освіту», було повернуто борги педагогам майже на 1 мільярд доларів США, почали виплачувати надбавки за стаж, звання, доплати за класне керівництво, перевірку зошитів тощо. Освіта по заробітній платі дещо вирвалася вперед за дружні галузі – культуру, медицину.

Я чому про це згадав, щоб підкреслити, що можливо і потрібно дбати за українського Вчителя і Професора, Доцента і Майстра навіть і в цих умовах.

12 вересня 2024 року, під час наради голів територіальних організацій Профспілки обговорили ключові аспекти щодо початку нового навчального року у час дії воєнного стану.
Відкрив всеукраїнську нараду Голова Профспілки Георгій Труханов і акцентував увагу на основних діях ЦК Профспілки, що спрямовані на захист гарантій педагогів щодо безпечних умов праці, стабільної і справедливої оплати в умовах нинішніх економічних викликів.
Заступник Голови Профспілки Сергій Романюк продовжив хід наради і значну увагу приділив роботі з наказами МОН, які стосуються здобуття освіти під час війни, питанням реалізації постанови КМУ щодо скасування субвенцій для шкіл із малою кількістю учнів, що може серйозно вплинути на заклади загальної середньої освіти.

Також обуло поінформовано, що ЦК Профспілки активно працює над пропозиціями до проєкту Державного бюджету на 2025 рік, зокрема у розрізі фінансування освітньої галузі.
Нарада торкнулася й питання ефективного використання залишків освітньої субвенції, роботи над проєктом Положення про атестацію педагогів, забезпечення шкіл належними укриттями, що є критично важливим для безпеки учнів та працівників сучасних умовах.
Всеукраїнська нарада стала важливим кроком у формуванні подальших дій Профспілки задля захисту прав освітян, поліпшення їх умов праці та забезпечення якості освіти.