Встановлення педагогічного навантаження педагогічним працівникам і оплата їх праці проводиться у відповідності до 25 Закону України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 року № 651-XIV ( з наступними змінами ) ( далі – Закон № 651-XIV ) та Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міносвіти України від 15.04.93 № 102 ( з наступними змінами ), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27 травня 1993 р. за № 56 (далі – Інструкція № 102).
Стаття 25 Закону № 651-XIV визначає: - поняття педагогічного навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності; - обсяги навчального та педагогічного навантаження; - інші види педагогічної діяльності; - розміри доплат за інші види педагогічної діяльності; - обсяг педагогічне навантаження вихователів загальноосвітнього навчального закладу та загальноосвітньої спеціальної школи (школи-інтернату).
Право встановлювати тарифний розряд працівнику, який приймається на роботу або переходить з однієї посади на іншу належить до повноважень власника або уповноваженого ним органу відповідно до посади і кваліфікації працівника. За результатами атестації власник або уповноважений ним орган має право змінювати посадові оклади у межах затверджених у встановленому порядку мінімальних і максимальних розмірів окладів на відповідній посаді. Така норма встановлена статтею 96 Кодексу законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами. Питання оплати праці педагогічних працівників регламентовано Інструкцією про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженою наказом Міністерства освіти України від 15 квітня 1993 р. № 102, та наказом Міністерства освіти і науки України від 26 вересня 2005 р. № 557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ».
Відповідно до пункту 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» , затвердженого наказом Мінпраці України, Мінюсту України, Мінфіну України від 28 червня 1993 року № 43 (далі – Положення № 43) сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації. Стаття 21 КЗпПУ передбачає, що працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладання трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в тому числі і кількох закладах освіти. Це дає змогу працівникам, крім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом. При цьому таких договорів може бути кілька, тобто працювати за сумісництвом можна не в одній установі.
Згідно з статтею 48 Кодексу законів про працю України основним документом, який підтверджує трудову діяльність працівника є трудова книжка.
Інформація, що міститься в трудовій книжці підтверджує трудовий стаж працівника, а також є документом на підставі якого призначається пенсія працівникові відповідно до норм чинного законодавства.
В житті трапляються випадки, що в трудовій книжці допущено помилку у прізвищі працівника і органи Пенсійного фонду України відмовляють в призначенні пенсії. Які дії працівника в даному випадку? Є декілька варіантів вирішення цього питання.
На запити спілчан щодо порядку надання відпусток без збереження заробітної плати обласна організація Профспілки повідомляє наступне.
Право на відпочинок громадянам України, іноземним громадянам і особам без громадянства гарантується Конституцією України, Кодексом законів про працю України та Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі- Закон № 504/96-ВР). Відпустка є одним із способів реалізації цього права. Основною умовою надання відпустки є наявність трудових відносин. Тому, право на відпустку любого виду виникає саме з моменту офіційного оформлення трудових відносин.
Кодекс законів про працю України (стаття 84) передбачає можливість надання працівнику відпустки без збереження заробітної плати, як в обов’язковому порядку, так і за згодою сторін.
